Земля висловилась. Подробиці про художню виставку

Наприкінці вересня відбулась виставка «Земля як не / суб’єкт», яка є частиною проекту «Земельна відповідь».

Сам проект створювався у незвичному форматі, що поєднав форсайт-дослідження майбутнього і художнє висловлювання — для того, аби в дискусії про долю земельної реформи в Україні зазвучав голос нового суб’єкту — землі.

Проект досліджував та фіксував  пов’язану із розвитком агросфери проблематику та проявив найбільші конфлікти.

«Земельна відповідь» ґрунтувався на гіпотезі, що економічні та суспільно-політичні проблеми навколо земельного питання є наслідком певної глибинної причини  — у площині стосунків людини та землі. Саме ці стосунки і дослідила мистецька частина проекту.

У світовому мистецтві образ землі з’являється у безлічі контекстів, але не вичерпується. Земля  космічна, земля як мати та берегиня, як предмет політичних маніпуляцій, як соціальне тло, територія тощо.

Художники проекту виступили як медіатори, які завдяки дослідницькому та аналітичному потенціалу сучасних мистецьких практик, здатні «почути» голос землі і включити його в діалог в усій розмаїтості і повноті відтінків — за допомогою мови мистецтва.

Кураторська практика та мистецтвознавча експертиза у проекті була представлена Ксенією Малих та Ольгою Балашовою, арт-менеджмент – Юлією Гнат (s.com.ua).

Проект зібрав різних за віком, географією і мистецькою стратегією  художників, тож кожен з них, після заглиблення у тему, обрав проблематику, адекватну власній художній практиці .

У візуальній частині проекту взяли участь: Єгор Анцигін, Тереза та Михайло Барабаш, Віра Ганжа, Ксенія Гнилицька, Артем Волокітін та Тетяна Маліновська, Микита та Єгор Зігура, Костянтин Зоркін, Анна Кахіані, Алевтина Кахідзе, Богдан Андрійцев, Сергій Якунін.

 

(твір “Без назви” Анни Кахіані, фото – Костянтин Стрілець)

Анна Кахіані в своїй роботі досліджує межі нашого сприйняття неосяжної сутності землі. Причому умовність цієї межі і є основним мотивом роботи. Близько 6 тонн землі у формі великого суцільного насипу поволі поглинають залізну огорожу. Ця огорожа мала б ніби обмежувати землю, а насправді у ній тоне. Земля Кахіані є центральним елементом виставки. Глядач змушений на неї натикатися, обходити, і не могти не бачити.

 

(твір “Я дивлюсь на землю” Віри Ганжа, фото – Костянтин Стрілець)

Натомість Віра Ганжа через емпатію суб’єктивізує землю як організм, який, як людина, має інстинкт самозбереження і, незважаючи на зовнішні фактори, прагне пройти повний життєвий цикл. З одного боку – художниця буквально піднімає землю на рівень погляду людини – у позицію «віч на віч», з іншого – ми бачимо майже ритуалізовану форму умовного виміру землі – «гектару», що найчастіше «розглядається» у дискусіях щодо земельного питання. Дорогоцінний футляр для бажаної «землі». Вочевидь, кожен може наповнити простір цього футляру власною мірою відповідальності.

 

(твір “Мухоловки та інші комахи йдуть голосувати” Алевтини Кахідзе, фото – Костянтин Стрілець)

Алевтина Кахідзе  «вводить» в художню дискусію щодо статусу землі додатковий суб’єкт — живі організми, які так чи інакше населяють землю, підіймаючи питання їх причетності до земельного питання та відповідальності за цю причетність. У просторі тераріуму Кахідзе надала можливість комахам вільно вповзати в умовні кабіни для голосування щодо ринку землі – «за» чи «проти», а датчики фіксують ці вповзання-голоси і онлайн показують результати  «голосування». Художниця провокує в глядачів переживання стану несуб’єктності в той час, як поряд із ними відбувається ухвалення «доленосного рішення».

 

 

(твір “44% привабливості” Єгора Анцигіна, фото – Костянтин Стрілець)

Єгор Анцигін у своєму творі «44% привабливості», наслідуючи феміністичну риторику, рефлексує на тему консюмеристського, об’єктивістського ставлення людини до землі і її ресурсів.  Привабливість, оцінювана на обсяг чорнозему. Земля в Анцигіна емансипується через п’ять живописних полотен із висловами на зображеннях аграрних територій: 1. Це ти вважаєш мене такою. 2. Ні, це тобі від мене щось потрібно. 3. Я можу бути не привабливою. 4. Я не потребую вашої уваги. 5. Подивіться, але не чіпайте.

 

(твір “Земельне питання” Артема Волокітіна і Тетяни Маліновської, фото – Костянтин Стрілець)

Артем Волокітін і Тетяна Маліновська в своєму живописному творі іронізують над підвищеним градусом пафосу в риториці політиків стосовно земельного питання. І застерігають, адже пафос часто стає лише прикриттям. У їх роботі ми бачимо, ймовірно, реалістичний неймовірно мальовничий пейзаж у мороці невідомого. Що приховує у собі майбутнє, коли урочисту застережну стрічку розітнуть? Момент, що бринить.. Мимоволі виникає питання – чи внизу відблиски саме цієї стрічки – тремтливе урочисте мерехтіння саме цього моменту? Чи це уривки безлічі попередніх спроб?

 

(твір “Живий трон, що  не потребує короля” Костянтина Зоркіна, фото – Костянтин Стрілець)

«Живий трон, що  не потребує короля» Костянтина Зоркіна — це узагальнений образ землі з древніх міфів, його основне призначення — викликати страх. Голос землі в роботі Зоркіна застерігає тих, хто вважає, що земля — це просто ресурс. Земля Зоркіна мовить до глядача через тотемну дерев’яну форму, для свого захисту вона має списи та стражів і, здається, ще безліч невідомих та неусвідомлених людиною, засобів. Зоркін наводить рядки з поезії Бориса Поплавського:

«Живому трону не нужен король,

Он сам за себя стоит.

Ступени его омывает волна,

Вершина его парит.

Он дом, что живет в себе…»

 

 

(твір “Характерник оре найглибше” Богдана Андрійцева, фото – Костянтин Стрілець)

До теми прадавнього донаукового знання звертається також Богдан Андрійцев у роботі «Характерник оре найглибше». Втіливши образ козака-характерника, функція якого у Запорізькій Січі полягала у налагодженні комунікацій між козаками та стихіями, автор розмірковує над власною роллю, над роллю художника в цьому проекті. Характерник запитує в духа землі… Він схилився у позиції «Бакасана», що у східній традиції уособлює Журавля і є станом балансу, пошуком і втіленням рівноваги.

 

 

(твір “Проба ґрунту” Микити Зігура, за участі Єгора Зігури, фото – Костянтин Стрілець)

Микита та Єгор Зігура спробували зазирнути у відносно недалеке майбутнє (2032 р.) і передбачити, яким буде склад ґрунту, якщо таким самим без-відповідальним буде ставлення до земельних ресурсів, або якщо з боку людини ставлення до землі залишатиметься однобоким та зверхнім, як в батьків до дитини — «я знаю, що є для тебе корисним». Через твір «Проба ґрунту» —  півтора-метровий циліндр, що здалеку нагадує земляний стовп, а насправді складається з безлічі дрібних деталей людського життя, глядач може відчути як земля поступово вбирає в себе культуру людини протягом років.

 

(твір “Антиномія” Терези та Михайла Барабаш, фото – Костянтин Стрілець)

Тереза та Михайло Барабаш, дослідивши позиції різних сторін дискусії з приводу земельного питання сторін, зосередилися на антиноміях та парадоксах, що виникають у стосунках між людиною та землею. «Вибір матеріалу, співставлення фактур розкривають поняття двозначності. З одного боку – блискучий благородний метал, з іншого – чорний іржавий метал. Наскрізь об’єкту проходять плетені коси, тільки там, де блискучий метал – чорні дроти, немов би коріння, а там де іржавий – «коси» з білосніжного волокна. Блискучий метал як символ сучасного постіндустріального суспільства, яке на щодень повністю абстрагується від того, що його існування так чи інакше, навіть при найрозвиненіших технологіях, все одно залежить від можливості землі нас прогодувати. Корозійний метал, окислюючись втрачає свою штучність, набуваючи природного для органічного світу вигляду й немов повертаючись до свого натурального стану в природі. Також, це як два різних світи: один – місто, де твої відображення відбиваються довкола, у вікнах, у дзеркальних поверхнях будинків, інший – село, де ми зникаємо, де хочеться лягти й сховатися в траві… де, коли дивишся, а відображення свого не побачиш, та затягнешся в мальовничий простір… Це не співставлення двох світів, це акцентуація, що вони існують паралельно»

 

(фрагмент твору “В пошуках коріння” Ксенії Гнилицької, фото – Костянтин Стрілець)

Популізм, маніпуляції, пов’язані із земельним питанням, досліджує Ксенія Гнилицька. Художниця у формі певного протесту свідомо знецінює абстрактність у стосунках людини і землі, до якої весь час спонукають популісти, коли користуються такими образами як, наприклад, «матір земля». Гнилицька звертається до прямолінійної і раціональної конкретики — «проблемних» цифр з дослідження стану екології. У формі агітаційних листівок художниця тиражує свої графічні твори, це її єдиний «ліричний відступ» у бік абстрактного — «мови землі», який вона собі дозволяє у своєму творі. Плодове коріння, здається, є одночасно і натяком – дивись у корінь проблеми, і своєрідною метафорою мови, адже чи не саме цим земля «спілкується» із людиною?

 

Питанням, як можна викрити та знешкодити популізм, задається у своєму творі «Мама земля» також і Артем Лоїк, сучасний поет та репер. Один з варіантів, який ми бачимо у відповіді Лоїка — посилити до абсурду ідею, якою живиться популізм. Він відділяє поняття продажу як юридичної чи економічної дії від того «продажу», що вважається наругою над найціннішим та сакральним. «Продаж матері» у Лоїка — це бездумне, безоглядне та безповоротне витягування ресурсу, за єдиного можливого фіналу — «всі вернемся в мамині обійми».

 

(фрагмент твору “Expositio” Сергія Якуніна, фото – Костянтин Стрілець)

Сергій Якунін у своєму творі «Expositio» демонструє характер стосунків людини і землі в абсолютному вимірі. Півтораметровий куб із льодяних блоків, всередині якого земля, протягом п’яти днів поступово танув. Художник весь час — і вдень і вночі — знімав відео цього танення і пізніше, разом із Наталею Катериненко, створив відео-роботу. Протягом 6 хвилин ми спостерігаємо за тим, як швидкоплинність життя об’єкту у просторі тотожна життю людини з точки зору землі, яка існувала задовго до появи людини, і, ймовірно, існуватиме й після нас. Із падінням останнього крижаного уламка, тінь від землі, нарешті, кінцево відступає.

Copyright 2017 © All Rights Reserved