Розмови із художниками: Михайло і Тереза Барабаш

Село-Місто і земля.

«Це не співставлення, що те погане, а те добре. Це, на нашу думку, два світи… Ми думаємо, що земельне питання і його застосування для кожного з цих місць різне, індивідуальне… не вважаємо, що воно однакове, і що я, як земля, можу сказати щось те саме для, умовно, села й міста… Для нас це дві сторони: місто-село, постіндастріал-природа… і таке інше.  Своє відображення в місті – ми всі його бачимо скрізь – у вікнах, у дзеркальних поверхнях будинків… І село – де ми зникаємо, де хочеться лягти й сховатися в траві…  коли дивишся й ти відображення свого не побачиш, але затягнешся в мальовничий простір…»

«…Фактично, людина дбає за цей шматочок землі, вона – земля – реагує, люди вміють “прочитати” “її” “меседжі”…  Ну, можливо, на простому рівні (але це подібно як мама “читає” свою дитину)…

Між іншим, ось тут для мене також є відчутною одна з проблем. Це – страх перед невідомим. Що буде, якщо поруч з’явиться хтось, хто буде робити не так, як вони й їхні батьки й їхні-їхні-їхні… Це, напевно, лякає. Так, традиція, це все ж таки ланцюжок дій, які робляться з покоління в покоління… воно дає відчуття якоїсь впевненості…»

 

Юлія: «Поділюся із вами сьогоднішніми роздумами… Незважаючи на проблеми в стосунках людина-земля, в тому числі і в споживацькому ставленні, я відчуваю, що там є і багато взаємної любові… Кожен раз, очікуючи на ідею, думаю – «скаже хтось про любов?»… так хочеться при взаємодії з чиєюсь роботою пережити почуття любові… і особливо потужно це було б на тлі страху, сорому, іронії, смутку, гніву… тем, що підіймаються зазвичай… і ось сьогодні, згадуючи вчорашню розмову, я усвідомила, що відчула у ній любов… в суті вашого ставлення до землі і до роботи на землі.. і в рішенні теж…  я відчула цю ніжність»

Copyright 2017 © All Rights Reserved